Санктуарій Милосердя Двері у Ярославі особливо розславивсь, коли Папа Франциск попросив, щоб у Римі на відкриття року Божого Милосердя  появилась чудотворна ікона з цієї Церкви.

У цьому році минає 20 літ від коронації ікони Милосердя Двері Папою Іваном Павлом ІІ. Ця річниця стала причиною, щоб торжественно відсвяткувати ювілей 20-ліття коронації  ікони Милосердя Двері. Це також нагода, щоб поглибити науки про Боже Милосердя і як ним жити нащодень. У свято Преображення Господнього 19 серпня 2016 Церква в Ярославі заповнилася вірними, які прибули щоб відзначити свято і пригадати про подію, яка мала місце 20 літ тому. Прибуло чимало вірних з Польщі, України та інших частих світу, де доля завела українців.

У цій загальномитрополичій прощі взяли участь також вірні з парафії Валч та Щецінок. Спільна проща почалась в четвер 18 серпня 2016. У планах прочан були такі місця, як Санктуарій у Ярославі, Верхрата, Гораєць, Жуків, Нове Село, Люблинець Старий та Новий Люблинець. Кожне з тих місць своєрідне і в особливий спосіб віддає історію земель Закерзоння і українців. Прочани відвідали любачівську землю, з якої були виселені у 1947 р.

Святкування Празника Преображення Господнього почались від Молебеня до Богородиці. Опісля відбулась процесія, у якій взяли участь Батько і Глава УГКЦ Патріарх Святослав Шевчук, члени Синоду УГКЦ та латинські єпископи й біля 100 священиків з Польщі та України.

У  Ярославі в часі проповіді Блаженніший Патріарх сказав: сьогодні ми тут приходимо та дивимось в лице Богородиці й просимо про ЇЇ милосердя. Сьогодні хочемо ввійти через відкриті Двері Милосердя. Милосердя сьогодні дуже потрібне, тому що ми любимо іншим витягнути то що погане а про себе забуваємо, або показуємо в кращому світлі. За словами Папи Франциска Патріарх Святослав просив, щоб з минулого вміти вибрати, то що добре і хай воно нас єднає. Вміймо бути милосердним, тому що до цього запрошує нас Господь Бог.

На завершення літургії у прочитаному слові на польській мові Патріарх сказав, що Ікона Милосердя Двері є свідком протистояння двох народів: українського та польського. ЇЇ об`явлення у цьому місці є однак доказаом, що ці два народи потребують себе. Сьогоднішнє свято повинно бути проханням, щоб просити про Боже милосердя і вибачення за вчинене зло між двома народами і як вчив Іван Павло ІІ разом будувати краще майбутьнє, але на пошані та любові.

Після літургії Патріарх Святослав переказав мощі Св. Миколая з Барі до парафії в Циганку, які  відібрала делегація з парохом о. Павлом Поточним на чолі. Опісля Патріарх посвятив ікони та фрукти, які звичайно святиться в празник Преображення Господнього.

Наступного дня прочани взяли участь у празнику в Верхраті, де також об`явилась Божа Мати. Можна сказати, що паломники мандрували марийним шляхом. У цьому місці об`явилась Божа Мати, був монастир і поховані українці, які віддали життя за волю українського народу. Перед літургією на їх могилах відправлено панахиди. На ці богослужіння прибуло чимало вірних з України. Хоч у цьому місці немає вже монастиря, який тут стояв раніше, але є побудована в найновіших часах каплиця біля якої збираються щорічно вірні та моляться. Треба сказати, що ікона з цього місця перейшла свою довгу історію, але нащастя збереглась в василіянському  монастирі у Крехові в Україні. Святкову літургію очолив Владика Петро Крик з Німеччини, якого на тому місці привітав парох о. Іван Тарапацький. У літургії молилися також отці з України та Польщі. Владика Петро у проповіді пригадав слова Патріархи Святослава а також сказав про особливу віру тих, які прибувають, щоб тут помолитися. Це особливе свідоцтво віри над яким треба поклонитися. Говорив про долю всіх виселених з тих земель, як і тих які сьогодні виберають скитальщину, щоб шукати кращого майбутнього. Це завжди розлука з батьківщиною, тому присутність у цьому місці має надихати нас надією і пам`яттю про це місце. Не можна промовчувати зла і українці повинні з цього місця про це говорити. Це свідоцтво правді – підчеркнув Владика Петро. Після літургії відбулось освячення води та фруктів, квітів і зілля. Після бослужінь усіх прочан прийнято почастунком у селі в Верхраті.

Після обіду заплановано відвідати ще Гораєць, Жуків та Нове Село. У Горайці на відновленому цвинтарі о. Іван Тарапацький та о. д-р Аркадій Трохановський спільно з прочанами молились панахидою перед пам`ятником помордованих мешканців Горайця. Біля 185 осіб було замордованих польськім військом. Опісля на цвинтарі в Жукові на гробі о. Колтуняка панахидою помолилсь за усіх священиків, які працювали на Любачівщині та віддали тут своє життя. З черги у Новому Селі молитву заношену за тих, які несли поміч молодим хлопцям та дівчатам, які боролися за волю українського народу в 40-их роках.

У неділю 21 серпня день почався з молитви на цвинтарі в Старому Люблинці. Найперше на могилі борців, які загинули у боях за волю українського народу в 1918-1920 роках та 40-их. Опісля усі прочани молилися за помордованих 20 березня 1945 р. мешканців Старого Люблинця та всіх інших похованих на цьому кладовищі. Тут треба иакож сказати, що по довгих роках і за великим зусиллям о. Івана Тарапацького цвинтар у Старому Люблинці став власністю греко-католицької парафії. У цьому році зусиллям пана Мирослава Гарасима з Битова прибрано цвинтарі в Новому та Старому Люблинці. Пан Мирослав зорганізував збірку грошей, яка була проведена в місцевостях, де проживають виселенці з тих сіл. Упорядкуванням цвинтарів зайнялося Підприємство Господаркі Комунальної з Ціешанова.  

Опісля молитви на кладовищі всі переїхали до Церкви в Новому Люблинці, де відправлено Божественну Літургію, яку очолив о. Іван Тарапацький у співслужінні о. Аркадія Троханівського з Валча. У літургії взяли участь давні мешканці цього села та їх діти та онуки, які сьогодні проживають в Україні та в різних частинах Польщі. Була також с. Софія Лебедович з чину Сестер Служебниць, яка походитиь з цього села. За словами о. Івана, Церква в Новому Люблинці дуже характерна. Щоправда тут не проживає жодна українська родина, але вона оживляє раз або два рази до року. Це за причиною самих люблинчан, які організують тут свої родинні свята та ювілеї. Це ніщо інше, як віра тих людей, які попри всіх протистоянь тут приїжджають та не дозваляють забути про це місце. Парох, о. Іван подякував в особливий спосіб пані Олені Комар і її родині за дбайливість і пригадування, щоб щорічно тут зустрічатися. Подякува також за опіку над Церквою, в якій кожного року відновлюються різні елементи. На завершення літургії о. Іван подякував всім хто допоміг, щоб відбувся цей празник та посвятив фрукти і заспівано многолітства усім прочанам. Опісля процесійно всі учасники літургії перейшли на цвинтар в Новому Люблинці. На могилі борців за волю України а також за о. Северина Метеллю та його дружину відслужено панахиду. Молитвою згадано також помордованих 20 березня 1945 р. мешканців Нового Люблинця і 33 жертви помордованих 10 жовтня 1944 р. на Руді Ружанецькій. На цвинтарі о. Іван надав слово пані Олені Комар, яка розповіла про ремонтні праці в Церкві та звернула увагу на слова: Вічна Пам`ять, які так часто у цей день ми повторювали. Та пам`ять має бути в нас не тільки раз до року, але на щодень, коли будемо думати за українські справи і будемо у цьому патріотами. Тільки в такій спосіб бути в нас пошана до тих, які віддали своє життя за волю українського народу – сказала пані Олена Комар.

Проща, як на прощу пристало була насичена молитвою. Йдучи марийним шляхом (Ярослав, Верхрата) ми також пам`ятали за тих, які були помордовані польським військом в 40-их роках та віддали своє життя за кращу долю українського народу. Ми поклонилися українським предкам тих земель.

Події цього року показують, що нам не можна мовчати чи бути ввесь час на колінах і каятися за минуле, бо вимагають цього поляки. Українці з земель Закерзоння перейшли свій тернистий шлях і треба про це свідчити. Історія ніколи не буде чорнобіла, одні святі другі погані.  Історія цієї землі показує, що треба говорити про правду, українцям не можна мовчати, бо також є жертвою полських комуністів. Не можна себе залякати хоч тут на любачівській землі також це можна відчути. Правда дозволяє наладнати відносини між людьми та народами.  У цьому може допомогти заклик до взаємного прощення. З вірою ідемо дальше в життя маючи надію, що Мати Божа Милосердя Двері буде нас провадила і вчила як будувати кращу майбутьність в дусі взаємної пошани.

о. д-р Аркадій Трохановський